-
Notifications
You must be signed in to change notification settings - Fork 0
/
Copy pathmyna_mazailo_non-rhymed_fiction.txt
1983 lines (1978 loc) · 182 KB
/
myna_mazailo_non-rhymed_fiction.txt
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
149
150
151
152
153
154
155
156
157
158
159
160
161
162
163
164
165
166
167
168
169
170
171
172
173
174
175
176
177
178
179
180
181
182
183
184
185
186
187
188
189
190
191
192
193
194
195
196
197
198
199
200
201
202
203
204
205
206
207
208
209
210
211
212
213
214
215
216
217
218
219
220
221
222
223
224
225
226
227
228
229
230
231
232
233
234
235
236
237
238
239
240
241
242
243
244
245
246
247
248
249
250
251
252
253
254
255
256
257
258
259
260
261
262
263
264
265
266
267
268
269
270
271
272
273
274
275
276
277
278
279
280
281
282
283
284
285
286
287
288
289
290
291
292
293
294
295
296
297
298
299
300
301
302
303
304
305
306
307
308
309
310
311
312
313
314
315
316
317
318
319
320
321
322
323
324
325
326
327
328
329
330
331
332
333
334
335
336
337
338
339
340
341
342
343
344
345
346
347
348
349
350
351
352
353
354
355
356
357
358
359
360
361
362
363
364
365
366
367
368
369
370
371
372
373
374
375
376
377
378
379
380
381
382
383
384
385
386
387
388
389
390
391
392
393
394
395
396
397
398
399
400
401
402
403
404
405
406
407
408
409
410
411
412
413
414
415
416
417
418
419
420
421
422
423
424
425
426
427
428
429
430
431
432
433
434
435
436
437
438
439
440
441
442
443
444
445
446
447
448
449
450
451
452
453
454
455
456
457
458
459
460
461
462
463
464
465
466
467
468
469
470
471
472
473
474
475
476
477
478
479
480
481
482
483
484
485
486
487
488
489
490
491
492
493
494
495
496
497
498
499
500
501
502
503
504
505
506
507
508
509
510
511
512
513
514
515
516
517
518
519
520
521
522
523
524
525
526
527
528
529
530
531
532
533
534
535
536
537
538
539
540
541
542
543
544
545
546
547
548
549
550
551
552
553
554
555
556
557
558
559
560
561
562
563
564
565
566
567
568
569
570
571
572
573
574
575
576
577
578
579
580
581
582
583
584
585
586
587
588
589
590
591
592
593
594
595
596
597
598
599
600
601
602
603
604
605
606
607
608
609
610
611
612
613
614
615
616
617
618
619
620
621
622
623
624
625
626
627
628
629
630
631
632
633
634
635
636
637
638
639
640
641
642
643
644
645
646
647
648
649
650
651
652
653
654
655
656
657
658
659
660
661
662
663
664
665
666
667
668
669
670
671
672
673
674
675
676
677
678
679
680
681
682
683
684
685
686
687
688
689
690
691
692
693
694
695
696
697
698
699
700
701
702
703
704
705
706
707
708
709
710
711
712
713
714
715
716
717
718
719
720
721
722
723
724
725
726
727
728
729
730
731
732
733
734
735
736
737
738
739
740
741
742
743
744
745
746
747
748
749
750
751
752
753
754
755
756
757
758
759
760
761
762
763
764
765
766
767
768
769
770
771
772
773
774
775
776
777
778
779
780
781
782
783
784
785
786
787
788
789
790
791
792
793
794
795
796
797
798
799
800
801
802
803
804
805
806
807
808
809
810
811
812
813
814
815
816
817
818
819
820
821
822
823
824
825
826
827
828
829
830
831
832
833
834
835
836
837
838
839
840
841
842
843
844
845
846
847
848
849
850
851
852
853
854
855
856
857
858
859
860
861
862
863
864
865
866
867
868
869
870
871
872
873
874
875
876
877
878
879
880
881
882
883
884
885
886
887
888
889
890
891
892
893
894
895
896
897
898
899
900
901
902
903
904
905
906
907
908
909
910
911
912
913
914
915
916
917
918
919
920
921
922
923
924
925
926
927
928
929
930
931
932
933
934
935
936
937
938
939
940
941
942
943
944
945
946
947
948
949
950
951
952
953
954
955
956
957
958
959
960
961
962
963
964
965
966
967
968
969
970
971
972
973
974
975
976
977
978
979
980
981
982
983
984
985
986
987
988
989
990
991
992
993
994
995
996
997
998
999
1000
Мина Мазайло
Микола Куліш
КОМЕДІЯ
Дійові особи:
(примітка Укрлібу, джерело: Вікіпедія)
В оригінальному творі перелік дійових осіб відсутній.
Мина Мазайло - харківський службовець середніх літ. Змінює своє прізвище з українського Мазайло на російське Мазєнін заради підняття кар'єрними сходинками.
Лина (Килина) Мазайло - його дружина. В усьому підтримує свого чоловіка, надсилає телеграму тьоті Моті.
Рина (Мокрина) Мазайло - їхня дочка. Підтримує батька, просить Улю вплинути на Мокія.
Мокій Мазайло - їхній син. Свідомий українець, не підтримує прагнень батька.
Уля Розсохіна - подруга Рини. Знайомиться із Мокієм, вдаючи з себе українку на прізвище Розсоха, закохується в нього, після чого, попри власні переконання, починає підтримувати його.
Мотрона Розторгуєва (Тьотя Мотя) - сестра Лини з Курська. Вважає, що всі ми "руські" люди.
Тарас Мазайло - брат Мини з Києва. Підтримує українську мову на свій лад. Постійно сперечається з Мокієм стосовно вживання тих чи інших слів.
Баронова-Козино - вчителька "правільних проізношеній" російської мови.
Тертика, Аренський, Губа - комсомольці, друзі Мокія.
ПЕРША ДІЯ
1
Нарешті Уля прийшла. Рина до неї, од люстра:
- Ой, Улю, ой, тільки Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?
Уля тільки на двері - і собі до люстра.
Виглянулась. Примружила очі:
- За три сорок!
Рина до люстра. Зробила трагічні очі:
- І, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла - так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!
Уля повернулася од люстра:
- Що ти кажеш?
Рина до люстра, перехрестилась:
- От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'і"...
Уля навіть од люстра відійшла:
- Так?
Рина
- А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки - мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
Уля аж сіла:
- Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб Тьотя Мотя негайно (гукнула в двері. "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) якнайскоріше приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
2
Увійшла Мати. Рина до неї:
- Ти написала листа?
Мати
- Уже й одіслала.
Рина
- Жаль! Я оце подумала; ніхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло). Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
Мати теж заломила руки. В люстро:
- Навіщо телеграму, коли я вже витратила десять копійок, послала листа?
Рина
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно). Все! А ти кажеш - навіщо... Зараз піди й напиши!
Мати пішла.
Уля
- Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
- А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
- Ха-ха! Хіба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто не зможу. Хіба я така?
- Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
- Це тобі так здається.
- От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
- Серйозно?
- Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
Уля в люстро:
- Що ти кажеш?
- От на!
Уля роздумливо, мрійно:
- Два вечірні озерця.
Рина підкреслено:
- Не забувай - у степу.
Уля роздумливо, критично:
- Два вечірні озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму.
А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів, мускулатура в нього... Ола каже, як обійме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропічний ліс. Температура - сорок.
Рина
- Отож почни з Мокія, Улько, - практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
Уля зацікавлено:
- Серйозно?
- Вже на збори ходить.
3
Увійшла Мати.
Рина
- Написала?
Мати
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі "негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Рина
- А подробиці листом навіщо?
Мати
- Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Рина
- Ну, то вона й ждатиме листа.
Мати з досади прикусила язика. Тоді:
- То я хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Рина
- Дай я покажу, як писати! (Вголос). "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна викинути, знають і так. (Подумала). "Мрія воскресла. папа міняє..."
Мати
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Рина
- Не заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (Мати вийшла, Рина до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!
Уля схвильовано:
- Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З українського.
- Не розумію. Як це?
- А так, що тільки з українського.
Уля подумала:
- Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина подумала. Раптом:
- Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?
- Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.
Уля розсердилася:
- Як так, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Рина побачила - лихо:
- Улю! Золотко! Ти не дурна!
Уля до люстра:
- Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
- Ні, ні!
- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.
- Ні, ні! Я не розумію! не розумію!
Тоді Рина натхненно, з викликом:
- Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, Уля - кіноманка:
- Ти серйозно?
Рина не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пірнути:
- От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. А далі - сама побачиш... (Постукала в двері до брата). Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
Уля ледь чутно, самими рухами:
- Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, підбігла до люстра. Очевидно, хотіла зробити очі озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце).
4
Увійшла Мати. До Рини голосно й авторитетно:
- Тьотя не одержить такої телеграми!
Рина
- Цс-с... Чого?
Мати тихше:
- А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов Мокій, юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
- Ну?
Рина зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.
Мати вийшла.
Рина до брата:
- Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - Уля Розсоха.
Уля самими губами:
- Розсохина.
Рина з натиском:
- Розсоха.
Мокій незграбно подав руку:
- Гм...
Рина
- На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово - бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
Мокій хмуро, недовірливо:
- Бразолійний, ти хочеш сказати?
Рина до Улі:
- Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний! Бразолійний!
Мокій уважніше подивився на Улю. Кахикнув.
Тоді глухо:
- Бразолійний - темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).
Рина до Улі:
- Бразолійний - темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). Уля каже, що воно звучне таке, свіже - бразолійний. Бразолійний.
Мокій до Улі. Стримано:
- Ви де чули чи вичитали це слово?
Уля розгубилась:
- Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...
Рина перехопила:
- Улі ще одне подобалось слово... (До Улі). Яке ще тобі подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
Уля
- "Бринить".
Рина
- Що таке "бринить", Моко?
Мокій м'якше:
- А, "бринить". По-руському - "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Рина здивовано:
- Я?
Мокій суворіше:
- Авжеж, питала. Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.
Рина
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улі). Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата). А я у тебе спитала для Улі, та забула. (До Улі). Пам'ятаєш?
Уля
- Аж двічі! Рина сказала, що ви добре знаєте українську мову, а мені саме тоді вподобалось це слово, і воно мені, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Рина перебила:
- "Бринить"! Отоді я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
Мокій до Улі:
- "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає - він високо, ледве видко - бринить.
Уля примружила очі. Рина до Улі:
- Ти розумієш?
Уля кивнула головою. Мокій м'якше:
- Можна сказати - аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бринить.
Рина до Улі:
- Ти розумієш?
Уля ніжно всміхнулась. Мокій розворушився:
- Або кажуть - думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна - бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню...
Уля мрійно:
- Бринить.
Мокій з гумором:
- Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
Уля
- А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.
Рина
- Серйозно?
Уля
- Серйозно!
Рина
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія). Між іншим, Уля страшенно любить українські кінокартини і написи... каже, що вони якісь... (До Улі). Які, Улю?
Уля
- Надзвичайні.
Рина до Мокія:
- Ти розумієш?
Мокій
- На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало... Дуже мало!
Рина
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж і просить, щоб я з нею пішла сьогодні в кіно. А мені ніколи, розумієш?
Мокій
- Гм... Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори... Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.
Рина
- Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улі). Я не знаю, чого тебе це цікавить.
Уля здивовано:
- Мене?
Рина
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
Мокій
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" - краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...
Рина до Улі:
- От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
Мокій до Улі:
- Бачите, мені треба на збори комсомолу... А вас справді цікавить все це? Українська мова і... взагалі?
Уля
- Взагалі страх як цікавить!
Рина
- Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
Мокій до Улі, приязно:
- Серйозно?
Уля почервоніла:
- Серйозно!
Мокій
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю - і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...
Уля
- Серйозно?
Мокій
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку - помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афішки ви ще... (Побіг).
Рина до Улі:
- А що?! Ще один захід - і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться? От тільки забула я попередити тебе, що не всяке українське він любить, розумієш? Раз на іменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросійську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.
Уля пошепки:
- Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку - і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещу!
Уля до люстра. Від люстра під хрест.
Тоді раптом стала:
- А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Рина
- Попадеш.
Уля
- Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
Рина на мить замислилась, потьмарилась.
Раптом обличчя Ті засвітилося:
- Прекрасної Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
Уля добрала розуму:
- А не помилюся?
Рина
-Ні!
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей.
Постояла. І таки пішла.
Рина до люстра:
- Ху! Слава Богу.
6
Увійшла Мати.
Рина
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
Мати
- Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила...
Рина
- Як же ти скоротила?
Мати
- Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все...
Рина
- Ха-ха! Та тьотя ніколи не одержить такої телеграми!
Мати
- Не вигадуй дурниць! Це тобі досадне за тринадцять?
Рина
- Та кому телеграма? Корєнному ринкові?
Мати
- Тьоті ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленіла. Тоді:
- Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Рина за копію:
- Ослице! Дай я допишу!
Мати вирвала назад:
- Я сама!
Рина
- Дай, кажу!
Мати
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже Мати вискочила в коридор.
Повернулась бліда, ще більш схвильована:
- Папа прийшов...
7
Ускочив Мазайло.
Подивився гарячими, натхненними очима:
- Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе...
Мазайлиха і Рина
- Ну?
- Не міняють?
Мазайло
- По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
Мазайлиха та Дочка й собі за серце:
- Поміняли?
- Не міняють?
Мазайло
- Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому, до твого прізвища - до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?.. А що, як і той, і другий, і третій?.. І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів... (Випив води). Од усіх вищезгаданих середній.
Мазайлиха
- Которий же?
- Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, помоєму. Увійшов...
Рина
- Хто?
Мазайло
- Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев... і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гулятти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло! А він знову: "Вам чого? - питаю".
Мазайлиха
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Рина
- І тепер сміються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
Мазайло
- Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав.. Мені заціпило...
Мазайлиха
- Було б голкою вколотися.
Мазайло
- Хтось одвів мене до дверей. Все - як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповіщення... Немов не я, немов хтось інший за мене чита - (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: "Можна!" Отак і отак... Ура! - крикнуло серце.
Рина радісно і разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій).
Мазайло натхненно, але тихіш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцілував жінку). Отак! (Дочку). Отак (знов жінку) і отак!
Мазайлиха, мало не плачучи з радості:
- Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?.. Яке?
Рина
- Було б попросити і нам Алмазова...
Мазайло, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
- Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби.
Жінка і дочка руками, мов крилами птиці, наввипередки:
- Сіренєв! Сіренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!
- Фон Лілієн!
Мазайло, диригуючи:
- Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце). Думав, не переживе.
Мазайлиха
- З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не захоче...
Мазайло раптом перестає диригувати. Потемнів:
- Він ще не знає?
Мазайлиха
-Ні!
Мазайло з радісним гнівом:
- Заставлю! Виб'ю з голови дур український! А як ні - то через труп переступлю. Через труп!.. До речі, де він? Покличте його! Покличте негайно! (Гукнув). Мокію! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
- Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
Мазайло
- Тепер не боюсь! Не боюсь! Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував... Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище - по батькові й дідове ім'я й прізвище. Чула?... Та після цього... Мокію!
Дочка
- Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
Мазайло
- Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію... Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова... Прізвище Баронова-Козино.
Мазайлиха
- Яка краса!
Дочка до батька:
- І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації, скандалу?
Мазайло
- Уб'ю!
Мазайлиха
- Минасю, яка грубість!
Мазайло
- Ну, вигоню з дому!
Дочка
- Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти... Та краще до публікації помовчати. З'яви собі: ти вибираєш прізвище - Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції "правильних проізношеній" - Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду - Мокій не зна...
Мазайлиха
- Сестру мою Мотю з Курська.
Дочка:
- Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Мазайлиха жахнулася:
- Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Дочка
- Без дядька Тараса! Тьотя і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
Мати
- Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Дочка
- Крім того, ще один план є на Мокія вплинути... Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка нервово:
- Мино!
Дочка
- Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка погрозливо:
- Мин-но!
Дочка, поцілувавши батька:
- Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
Мазайло
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро). Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй...
8
В цей момент підвищений, радісний голос Мокіїв:
- ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. Мокій вийшов з Улею.
Не помітивши навіть батька, переконував далі, агітував Улю:
- Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенсівські - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман - вода-чоловік, Вольф - вовк. А французькі: Лекок - півень.
Уля обернулася до Рини:
- Ми йдемо в кіно!
ДРУГА ДІЯ
Два дні згодом Рина допитувала в Улі (перед люстром):
- Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кіно ходила?
- Вчора і завчора.
- Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
- Навіть із сиропом...
- Печення він тобі купував?
- Аж п'ять, Рино!
- До самого дому провів?
- До воріт. Ще й постояв трохи.
- І ти не знаєш, як він - закохався чи?..
В Улі аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:
- Стривай, Ринко!
Рина вичікувальним голосом:
- Ну?
- Стривай, я скажу... Як пили ми після кіно воду, я на нього глянула, отак... Він на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки" "чоловічками" звуться.
- Ну?
- Тоді, як ішли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а він - хоч би тобі що. Тільки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братів? Там, каже, є такі слова: "свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.
- Ну?
- Тоді, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять і цілуються), він сказав: як-то прекрасно оповіла українська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали...
- Ну?
- А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, він сказав, як українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голівоньку, каже, а друга - обняти...
- Ну?
- А біля воріт, як уже розставатися, сказав він мені: ваше прізвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зірки - то криниця, далі три зірки - то дівка пішла з відрами, в розсохах, каже... А тоді подивився мені в очі глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?
Уля зітхнула:
- Попрощався і пішов... Ти не скажеш, Рино, як він - чи хоч трохи закохався, чи...
Рина
- Та я тебе про це питаю, Улько, тебе... Ой, яка ж ти дурна, розумієш?
Уля
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б вів тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.
- Коли б я була ти, а ти - я?
-Так.
Рина осіклась, поморщила лоба. А Уля як Уля - зраділа:
- Ага! Ага!.. І ти б не знала, що сказати, Рино!
Рина
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
Уля образилась:
- Як так, то тебе більше не питатиму, і ти мене не питай...
Рина
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тільки знаєш що? Мені здається...
Уля
- Ну?
Рина
- Він, кажеш, заглянув тобі в вічі, як пили зельтерську?
- Так.
- І біля воріт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Мені здається, що він закохався.
Уля в люстро:
- Що ти кажеш, Рино?
Рина
- От на! Принаймні закохується. Тільки ти. Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?
Уля
- І зробила б, може, та коли ж він чудний такий. Ну чим ти на нього вдієш? Коли навпаки - він на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Рина
- Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. Крім того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?
Уля випнулась уся. Зітхнула. Мовчки поцілувала Рину.
Рина
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогодні наділа більш прозористі панчохи, розумієш? За новою модою. До того ж вони й на колір кращі - якісь манливі, теплі... Чудесно!
Уля перед люстром:
- Що ти кажеш?
Рина
- Чудесно, кажу, і кличу Мокія...
Уля, звичайно, за серце, до люстра:
- Рино, хвилинку!..
Та Рина вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія:
"Моко! Тебе на хвилинку просить Уля. Сама вийшла.
2
Увійшов Мокій. Певно, читав, бо з книжкою, олівцем і сантиметр у руках:
- Гм... це ви?
Уля
- Я... по книжку... А ви думали хто?
Мокій
- Думав, що це... ви.
В Улі забриніло в грудях:
- Серйозно?.. А я по книжку до вас.
- По яку?
Уля трошки розгубилась:
- По яку? Взагалі по українську книжку.
У Мокія забриніло в грудях:
- Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю.
- Серйозно?
- Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?
- Котру можна буде.
- Вибирайте.
- Ну, дайте... яку ви хочете.
Мокій зворушено:
- Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!
- А це у вас яка?
- Це?.. Це книжка з української етнографії та антропології.
Уля вже не знала, що далі казати, та:
- Серйозно?
Мокій
- Подивіться.
Уля подивилась:
- Гарна книжка - в палітурках і, здається, з золотим обрєзом...
Мокій
- А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
- Ану, як?
Мокій піднесено:
- Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
- Надзвичайно!
- А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий - золоті береги.
Уля щиро:
- Прекрасно!
Мокій зраділо:
- Серйозно?
Уля цілком, щиро:
- Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги... А скажіть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакі, як у мене. Ось...
Хотіла показати, та засоромилась. Похилилась.
Мокій того майже не помітив. Ще більш піднесено:
- Панчохи з рожевими бережками.
Уля
- Надзвичайно!
Мокій ще більше запалився:
- А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському - на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба - поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...
Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та Уля почули.
Пішла одчинити Уля.
3
Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама в довоєнному вбранні.
Дама до Улі:
- Я Баронова-Козино. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.
Уля
- Мій папа? У мене нема папи: він помер.
Баронова-Козино
- Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом... Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.
Уля
- Мій папа вже три роки тому як помер... То, мабуть, був не мій папа.
Баронова-Козино
- Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, ...ськая вулиця, № 27, на воротях напис: "У дворі злі собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мій, чудне таке прізвище.
Мокій
- Може, Мазайла?
Баронова-Козино
- Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше...
Мокій аж потемнів:
- Мій папа?.. Прізвище?
Баронова-Козино
- А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий... Скажіть - змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався... Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?
Мокій глухим, здушеним голосом:
- Однині... (розкашлявся) у мене папи нема!
Баронова-Козино
- Як? Ви сказали...
Мокій з натиском:
- Нема, кажу! Нема!..
Баронова-Козино
- Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила... Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, ...ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира...
4
Увійшов Мазайло. Кинувся до Козино:
- Жду вас, жду!
Баронова-Козино
- Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали - вас нема, що ви вмерли...
Мазайло показав на двері.
Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароковій:
- Так, так... Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната...
Баронова-Козино
- І я вже була повірила, що ви вмерли...
Мазайло до Баронової, але вся його увага на Мокієві:
- Дуже приємно... (До Мокія). Розумієш?.. (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте...
Баронова-Козино заспокоєно і задоволена:
- Мерсі!
Вийшли.
Мокій, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:
- Ні! Ні!.. Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так... Бачите тепер, Улю, який я самотній?
Уля
- Серйозно?
- Серйозно, Улю. Рідня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як...
Уля захвилювалась:
Серйозно?
Мокій
- Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема..." А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця...
Уля вже никла жалощами:
- А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навіть гаряча...
Мокій
- Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати...
Уля трепетно:
Що?
Мокій
- Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку а відрами...
Уля
-Що?
Мокій
- Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!
Уля мало не впала, одскочила:
- Он ви що! Не хочу!
Мокій у наступ:
- Улю! Ви ж українка!
- Воронь Боже! Я не українка!
- Українка!
- А нізащо! Ні! Ні!
- У вас прізвище українське - Розсоха!
- Ні!
- Та що там прізвище - у вас очі українські, губи, стан!..
Уля, спинившись:
Очі?..
Мокій переконливо:
- Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу... Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка... (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі... (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі... (До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (Уля неспокійно подивилася на свої). Ні, у вас українські, Улю... (З книжки). З дуже напігментованою шкірою, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві... (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книжки). Круглоголові, довгобразі, високо- та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі вуха... (Подивився на Улю). Як про вас писано...
Уля розтанула:
- Що ви кажете?
А сама непомітно в люстро.
Мокій
- Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян - 82,3, в українців 83,2, у білорусів - 85,1... (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас - 83,1 - український індекс.
Уля серйозно:
- Серйозно?
Мокій
- Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла - 55,04, у росіян - 56,18, у білорусів...
Уля
- А скільки у мене?
Мокій взявся міряти:
- У вас... Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж український індекс...
Уля вдячно заглянула в книжку:
- Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї... і ще одна є...
Мокій
- Не дочитав ще... Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?
Уля
- Вірю.
Мокій
- Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!
Уля тихо:
- Українізуйте, Моко.
Мокій, узявши Улю за руку?
- Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там українкою. Ви станете більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої.
Уля
- Серйозно?
5
Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках.
Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.
6
Мазайло увів Баронову-Козино.
Зачинив Мокієві двері. Тоді до Барокової:
- Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Баронова-Козино захвилювалась:
- Починати? Ах, Боже мій, - починати... Може, ви почнете?
Мазайло теж захвилювався:
- Ні! Ні! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви!
Баронова-Козино ще гірш захвилювалась:
- За десять років я так одвикла од цього діла, що... Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як?.. Мені, старій гімназіяльній вчительці...
Мазайло захвилювався.
- Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?
Баронова-Козино
- В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоровни. Боже мій! Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
Мазайло
- Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в городському вчилищі молитву співали... Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів - "без обєда" називалось...
Баронова-Козино
- Її нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова...
Мокій, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.
Баронова-Козино
- Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути... Молитва перед навчанням... Невже забула?
Мазайло
- Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагій Господі!..
Баронова-Козино згадала. Очі засяяли. голос сам заспівав:
- Преблагій Господі, нізпошлі нам благодать...
Мазайло, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:
- ...Духа Твоєго Свято-о...
Баронова-Козино крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:
- Святаго...
Мокій , причинивши двері, засвистів.
Проте Баронова і Мазайло доспівали разом:
- ...дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли... даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тебе, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утешеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу.
Баронова-Козино на такий голос, як колись казали в класі після молитви:
- Садітесь!
Мазайло сів. Баронова-Козино утерла сльози:
- Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?
Мазайло сумно:
- Навряд.
Баронова-Козино, розгорнувши стару читанку:
- А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій... (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?
Мазайло глухуватим, як колись у школі, голосом:
- Знайшли.
Баронова-Козино
- Читайте вірш "Сенокос". Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.
Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
- Пахнєт сеном над лугами...
Баронова-Козино трошки захвилювалась:
- Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа...
Мазайло
- Над лу-гами...
- Над луґа-ґа!
- Над луга-га!
- Ґа!
- Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:
- Ах, Боже мій! Та в руській мові звука "г" майже немає, а є "г". Звук "г" трапляється лише в слові "Бог", та й то вимовляється...
Мазайло раптом у розпач вдався:
- Знаю! Оце саме "ге" і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино
- Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мазайло
- О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вік мене пекло і кар'єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди - як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх "ге"... "ге" - одвернулась, скривилась.
Баронова-Козино
- Я її розумію.
- А мене?
- І вас тепер розумію.
Мазайло
- О, скільки я вже сам пробував у розмові казати... "кге".
Баронова-Козино
- "Кге" ?
Мазайло
- Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене...
Баронова-Козино захвилювалась:
- Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток - "ге"... Самим "ге" я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.
Мазайло
- Над лукгами. Над лугами.
- Ґамі.
- Гами.
- Ґа.
- Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця - та разом:
- Ху-у-у!
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
- Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
- Брат і сестра. Під ґарою над криницею...
Мокій
- Не під ґарою, а під горою... Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
- Під ґарою...
- Під горою, го!
- Під ґорою, ґо!
- Го!
- Ґо!
- Де ж там, Улю, "ґо", коли в книжці "го" стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук "ґе" подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо "ге".
Баронова-Козино раптом стрепенулась:
- Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла... Ось як: читайте, і де "ґе" стоїть, там вимовляйте ка, к.
Мазайло несміливо:
- Ка, ки...
Баронова-Козино
- Так! Читайте!
Мазайло
- Пахнет сеном над лу-ками...
Баронова-Козино
- Так! Так!
Мазайло сміливіш:
- Песньой...
- Песнєй.
- Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі...
Баронова-Козино рівним методичним голосом:
- Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
Мазайло старанно, аж жили напнулись:
- 3 краб-лямі...
Баронова-Козино
- Та ні! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с... Окрім цього, в руській мові там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с ґрап-п-плямі...
Мазайло обережно, як по камінцях через воду:
- С крап-лями...
- Мі.
- С к-крап-ля-мі рядамі.
- Так!
Мазайло сміливіш:
- Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.
Баронова-Козино
- Не єко, а єво!
Мазайло
- Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".
Баронова-Козино
- В інтелігентній мові вимовляють "єво", а не "єго" і не "є-хо".
Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
- Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!
Уля
- Під хорою...
Мокій
- Приблизно так.
Уля сміливіш:
- Під хорою над криницею...
Мокій
- Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
Уля
- Паляниця.
Мокій
- Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
Уля
- Серйозно?
- Серйозно.
Баронова-Козино до знервованого Мазайла:
- А що таке паляниця?
Мокій голосно:
- Український білий хліб.
Баронова-Козино
- А я й досі не знала.
Мокій
- Отож і горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далі.
Мазайло демонстративно перебив:
- Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...
Баронова-Козино
- В ажіданьї.
- Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
Баронова-Козино
-Так!
Мазайло голосніш:
- Только Жучка...
Баронова-Козино
- Толька Жучка...
Мазайло про себе:
- Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах...
Баронова-Козино
- Прекрасно!
Мазайло, Баронова разом, натхненно:
- То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Баронової-Козино чути "впап'хах", у Мазайла - "упопихах".
Баронова-Козино
- Ну от! Прекрасно!
Мазайло зворушено і глибокодумно:
- Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
Баронова-Козино
- Запишіть їх - далі ще більше буде!
Мазайло побожна:
- Запишу собі на папері і на серці...
Сів писати, шепочучи, немов молитву:
- Замість г - к, замість к - в, б - п, о - а...
Мокій до Улі:
- Читайте далі.
Уля
- Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
Мокій
-Так.
Уля голосніш:
- Хорювали, обнімалися - слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою...
Мокій
- Так.
Уля голосніш і вільніш:
- Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами - розвіємось цвітами...
Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками:
- М'якше! М'якше! Цьвітами...
Уля м'яко:
- Цвітами.
Мокій
- Прекрасно.
Уля зворушено:
- Розсіємось цвітами.,. Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати... (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та... (заплакала) сестриця...
Мокій
- От вам і маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
Уля плачучи:
- Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне...
Мокій, сякаючись:
- Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажіть, п'ятниця...
Уля покірливо:
- П'ятниця...
Баронова-Козино до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
- Ах, Боже мій! Що це таке?
Мазайло звівся, як дракон:
- Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
Уля здригнулася, скочила, зблідла:
- Ой, що це таке?
Мокій, схопивши ручку з пером в одну руку:
- Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав - розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша,
Мазайло, ледве стримуючись, до Баронової-Козино:
- З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к - г, замість г - в, п - б... Наприклад. Наприклад... (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?
Баронова-Козино
- Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама... (Почала, теж заплуталась). Замість ґ - г, замість к - х, б - п... Ах, Боже мій, п б... наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!..
Тим часом Мокій до Улі:
- Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть, Замість г - г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею... (У нестямі). У криницю його! У криницю!..
7
Убігли Мати й Рина.
Мазайло до Мокія:
- Це мене?
Мокій до батька:
- Тільки тебе.
- У криницю?
- З новим прізвищем!
- З новим прізвищем?
- З новим прізвищем! У криницю!
Мати до Рини:
- Чуєш?... (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор. Тим часом Мокій до батька:
- Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
Мазайло
- Я справді серйозно міняю наше прізвище.
Мокій вдруге:
- Ти... наше прізвище міняєш справді, серйозно?
Мазайло
- Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
Мокій
- Наше прізвище?
Мазайло
- Наше прізвище.
Мокій
- Ти?
Мазайло
- Я.
Мокій
- Мазайло?
Мазайло
- Я вже не Мазайло.
Мокій
- Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мазайло
- Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду...
Рина з дверей голосно, радісно:
- Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!
Мати назустріч:
- Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...
8
Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
- ... А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...
Тьотя
- Я розумію... Я так і знала, але... але дозвольте спитати...
Мазайло поцілував тьоті руки:
- Пахнєт сеном над лукамі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив... І от (на Мокія) він! Він!..
Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:
- Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
- Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...
Тьотя привіталася:
- Ах, я так і знала, але...
Рина на Улю:
- Моя подруга - Уля Розсохина.
Тьотя
- Ах, розумію, але...
Мазайлиха до Мокія:
- Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
Мати
- Отакий, як бачиш, Мотенько!
Тьотя
- Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.
Мати з переляку перепитала:
- А що?
Тьотя
- І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
- Та що таке?
Тьотя
- Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
- Ні...
Тьотя
- Не бачили, не читали? "Харків" - написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
- А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
- Та-ак?.. Навіщо?
Мокій
- Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь - навіщо?
Мазайло
- Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
- Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач - отож треба додати...
Мазайло за серце як навіжений.
Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух - здригнула.
Тьотя до Мокія:
- Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?
Мокій
- Так!
Тьотя
- І ти справді за... (бридливо) за Квача?
Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула.
Мокій, побачивши все це:
- Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
- Ну, що тепер з ним робити? Що?
- Ах, Боже мій, що?
Мати
- Може, проклясти?
Мазайло
- Убити, кажу?
Рина
- Оженити?
А тьотя ходила Наполеоном і думала.
Мати сіла і заплакала:
- І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...
Рина
- Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
Мати
- Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він...
Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина. вернулась бліда, перелякана:
- Дядько Тарас приїхав...
Мати й Мазайло з жахом:
- Що?
- Не пускай його! Скажи - нас нема!.. Нас арештовано!
Дядько Тарас на дверях:
- А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Тарас
- Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає, - приступу немає. Здрастуйте, чи що!
ТРЕТЯ ДІЯ
Третього дня Рина зустріла Улю на порозі:
- Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!.. Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія - чи міняти прізвище, чи ні. Тьотя Мотя викликала Моку на дискусію.
Уля до люстра, як жадобна до води:
- Що ти кажеш?
Рина то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:
- На дискусію, ти розумієш? А Мокій - не дурень - напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.
Прислухались. Чути було Манієвий голос: "Вузьколобий націоналізм! Шовінізм, усе це!" Вигукував дядьків:
"Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!"
- Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже Тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?
Уля новим якимсь голосом:
- Нічого подібногої Ах, Рино!
Рина, зачувши цей голос:
- Що, Улюню, що?
- Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?